«Тренажер з психології»
Інструкція щодо використання онлайн-тренажера «Психологічний тренажер для підлітків»
ЯК РЕАГУВАТИ НА САМОСТІЙНІСТЬ ПІДЛІТКА?
«Я самостійна людина!», «Я можу сам вирішувати, що (як, коли) …», «Я сам буду вирішувати свої проблеми ” і т.д.Такі фрази батьки починають все частіше чути від своїх дітей, коли вони стають підліками. Що ж відповісти на такі заяви?
Якщо у батьків в момент найперших заяв вистачить розуму ісміливості «перерізати» зв’язок–«Добре, ти самостійна людина, що живе поруч з нами. Ти можеш сам приймати ті рішення, які тобі під силу. Якщо ти з чимось не впораєшся, ми допоможемо тобі, але вже не як суверен васалу, а як твої найближчі друзі» –то дитина підліток, як правило, спершу лякається раптової перспективи самому відповідати за все, але потім стає вдячним батькам за довіру, виявлену до його особистісним силам.
У цьому випадкуумовна відстань між підлітком і батьками може стати навіть меншою, ніж було до «відрізання».
Якщо ж (що буває набагато частіше) батьки бояться перерізати цей морально і фізично застарілий зв’язок, з тим щоб замінити його на новий –«Це ж все тільки слова, він же насправді ще дурний! Нічого не розуміє! Життя не знає!»– тоножиці бере сам підліток(іноді в хід йдуть кігті і зуби), і ось саме тоді ми і маємо справу не просто з підлітковим віком, але з підлітковою кризою у всій її красі.Якщо підлітку після довгих спроб все ж вдається перегризти мотузку, яка охороняється батьками, то його за інерцією відносить так далеко, що на відновлення довірчих і повноцінних відносин можуть знадобитися роки.
Якщо ж батьки виявляються сильнішими і підліток кориться становищем «суверен – васал», то його особистісний розвиток неминуче спотворюється і надовго зберігає інфантильні риси. Іноді в цьому випадку розвивається невроз.
Отже, метою і завданням підліткового кризи є придбання не самостійності (вона підлітку ще й не потрібна, і не по зубах), алеособистісної автономії, необхідної для подальшого розвитку особистості задорослим типом.Тобто, іншими словами, для розвитку вміння брати на себе відповідальність за всі наслідки своїх поглядів, слів і дій.
Практичний психолог
ЧИ ПОТРІБНО ДІТЯМ ПЛАТИТИ ЗА ВІДМІННІ ОЦІНКИ?
Абсолютно неприпустима «плата за оцінки». Чомусь багатьом батькам така система спочатку здається цілком логічною:приніс п’ятірку – отримай п’ять гривень!Просто і зі смаком. Однак ні.Ні смаком, ні навіть психологічною простотою в цій ситуації не пахне.
Для початку статистика:у жодній родині система не діє більше, одного місяця-півтора!Після закінчення цього терміну дитина повертається до колишнього рівня успішності (або навіть знижує його), а спроби «підкупу» згадує з незадоволенням.Місяць-півтора зусиль «заробити» – це звичайний термін для звичайної дитини.Крім статистики, маємо наступне:
а)дитина остаточно переконується, що вчиться вона не для себе, а для батьків;
б)надалі дитина також буде чекати, щоб її будь-які старання «купували».Був випадок, коли паралізована бабуся давала онуку по два рублі за кожний винесений горщик. Жодної аморальності в даній ситуації хлопчисько не бачив, так як ще за два роки до цього батьки провели експеримент з «купівлею» п’ятірок і тим самим видали синові індульгенцію на подібну поведінку в подальшому житті;
в)проникнення товарно-грошових відносин у сферу сімейного життя формує у дитини певні уявлення про відносини між близькими людьми.
– Любов – це, звичайно, добре,– міркує тринадцятирічний «мудрець». – Тільки без грошей кому ж я потрібен? Ось будуть гроші, тоді й одружуватися можна на гарній дівчині …
– Слухай, а тобі за п’ятірки тато грошей не давав?– Цікавлюся я.
– Давав! А ви звідки знаєте ?! –Дивується хлопець. –Тільки не вийшло якось … А він і мамі як би зарплату платить. Вона ж домогосподарка, по господарству порається, правда? І за мною з сестрою доглядає, і бабуся ще … Так що на господарство він їй окремо видає, а ще окремо – «за труди», так він говорить.
– А що ж бабуся?– Мені стає вже по-справжньому цікаво.
– Ну, вона взагалі-то старенька,– злегка бентежиться хлопчина. –Їй нічого не потрібно. Але ось … Згадав! Коли вона з Наталкою, сестрою, сиділа (та ще маленька була, а мама в лікарню потрапила), так тато їй хустку купив, новий телевізор та ікону справжню, старовинну…
Якщо це саме той тип відносин, про який ви мрієте, тоді, звичайно, спробуйте!
Практичний психолог
Якщо дитина дзеркалить букви
Для початку необхідно виключити таке серйозне порушення, як
дисграфія, або інші неврологічні проблеми.
Якщо немає ніяких відхилень, то чому ж дитина дзеркалить?
Найбільш точна і правильна відповідь – тому що в дитини дошкільного
віку ще не сформований зрілий зв’язок між півкулями головного
мозку. Для того, щоб зрозуміти про що мова, необхідно звернутися до
нейрології. А саме до міжпівкульної асиметрії.
Ще зі школи нам відомий той факт, що права і ліва півкуля мозку у
людини мають різні функції, вони керують різними видами
діяльності. Від того, яка з півкуль найбільш розвинена у людини (в силу
вроджених чи набутих властивостей), залежить її індивідуальність,
особливості її сприйняття.
Спеціалізація півкуль мозку:
Ліва півкуля
· мова
· логіка
· абстрактне (поняття)
· здатність до аналізу, деталізація
· вибудовування алгоритмів
· оперування фактами, деталями, символами
Права півкуля
· інтонаційна виразність
· образне сприйняття
· творчі можливості
· інтуїція
· здатність до адаптації
Вважається, що на момент народженняправа півкуля мозку дитини більша порівняно з лівою. Говорять, що до 9-10 річного віку дитина є «правопівкульною».Права півкуля розвивається і дозріває швидше, і тому в ранній період розвитку її роль у здійсненні психологічного функціонування є більш значною, порівняно з лівою. Справді, малюкам характерна мимовільність, низька усвідомленість поведінки, емоційність, безпосередність, цілісність і образність сприйняття. Суттєві зміни в міжпівкульній взаємодії відзначаються приблизно в 6-7 років, тобто якраз перед початком навчання у школі.
Зі збільшенням активності лівої півкулі з’являються складні поняття, розвивається абстрактне мислення, вміння рахувати й писати.Діти, у яких довше залишається правопівкульна спеціалізація гірше пишуть, пропускають літери, не дописують слова, їм важко дається таблиця множення, і такі діти часто дзеркалять в письмі.
Нормальна психічна діяльність передбачаєспільну роботу обох півкуль головного мозку. Тобто між півкулями повинні сформуватися стійкі нейронні зв’язки, що передають інформацію.Це складний і поетапний процес. У дошкільника ці зв’язки ще дуже тонкі. Їх не можна перевантажувати (раннє читання і письмо, математика), але їм можнадопомогти розвинутися.
Таким чином, дитинка приходить у цей світ спочатку “правопівкульною”, у міру дорослішання ліва півкуля теж починає розвиватися, утворюючи зв’язок з правою півкулею. Ці зв’язки спочатку дуже слабкі, це позначається на таких уміннях малюка, як письмо, читання, рахунок, симетричні рухи руками або ногами … Через ці слабкі зв’язки багато малюків (якщо вони ще й лівші) дзеркалять букви і цифри в письмі.Якщо ви помітили таке у вашої дитини,не панікуйте. Все нормально. Просто постійно спокійно вказуйте на помилки, просіть виправити.Крім того, допоможітьрозвинути і зміцнити міжпівкульні зв’язки.Для цього існують різні вправи. Робіть їх разом з дитиною по кілька разів на день. Просто так, або як фізкультхвилинки під час заняття з малюком.
Практичний психолог
ПРОФІЛАКТИКА СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЛЯ НАД ДІТЬМИ
В поняття«сексуальне насилля»входить цілий спектр дій –поцілунки, погладжування, доторкання сексуального характеру, а також всі різновиди статевих актів.
Про що повинна знати дитина, щоб не стати жертвою!
1.Якщо ви побачили, що дитина проявляє підвищену цікавість до питання про відмінності між хлопчиками і дівчатками,розкажіть їй спокійним тоном про будову людського тіла, особливості органів, функції які вони виконують.Зверніть увагу на інтимні частини тіла і скажіть, що їх не прийнято показувати іншим людям.Книги з ілюстраціямина цю тему можна переглянути на нашому сайті.
2.Розкажіть які доторкання вважаються прийнятними, а які ні,тобто від яких дочка чи син можуть зніяковіти і як відрізнити від тих, які є в нормі (обійми, доторкання один до одного під час ігор, лікарський огляд).
3.Доведіть до відома дитину про те, щоніхто не має право доторкатись до неї, а особливо до інтимних частин тіла проти її волі.Виключення можуть становити: лікарі (за можливістю в присутності мами чи тата) і батьки. Це саме правило повинно стосуватися і всіх членів родини.Не допускайте того, щоб дитину цілували проти її волі!Варто попередити малечу про те, що якщо хтось просить її показати інтимні частини тіла, про це треба розповісти батькам.
4.З 4-х років дитина повинна виконувати «туалетні процедури» та одягатися максимально самостійно.З півторарічного віку дитина не повинна бачити статеві органи та чути прояви інтимного життя батьків. З 2-х років необхідно виключити спільне купання тата і дочки. Купання брата і сестри варто завершити до 6 років, а краще купати дітей окремо.
5.Навчіть дитину правилам соціальної поведінки: не розмовляти з невідомими людьми, не брати цукерок чи інших солодощів від незнайомців, не підтримувати розмову про себе та свою сім’ю, не показувати дорогу. Розкажіть як реагувати в ситуаціях, якщо до дитини заговорили люди, яких вона не знає – не грубити, відійти чи відбігти в безпечніше місце, як і в кого попросити допомогу.
6.Встановіть та намагайтесь підтримувати з дитиною такий рівень довіри, щоб вона змогла розповісти вам різні «нестандартні» ситуаціїі при цьому розуміла, що кричати на неї ви не будете. Інколи діти краще будуть терпіти, але не скажуть оскільки бояться покарання.
7. Будьте уважними до того, що говорить ваша дитина.Фрази «Я не хочу, щоб дядько Іван до нас приходив», або «Хай дідусь поїде вже додому» повинні насторожити і наштовхнути на думку, що треба максимально делікатно вияснити причину таким словам
Практичний психолог
КРИТЕРІЇ ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ
Першокласник сьогодення і першакласник в минулому – різні поняття. В наш час від дитини в першому класі вимагають більше, ніж це було раніше. Тому, щобадаптація до школи проходила нормально і у дитини не зникло бажання вчитися, малюк повинен бутиГОТОВИЙ ДО ШКОЛИ.
Існує ряд показників, за якими ми можемо визначити чи готова дитина до школи. Тут зібранівсі основні критерії, за якими психологи здійснюють відбір.
Отже, було б добре якби дитина змогла б:
1. Назвати себе (П. І. Б.), маму, тата, бабусю, дідуся (орієнтація у внутрішньосімейних зв’язках)
2. Знати пори року, кількість і назви місяців у році, днів у тижні. Знати які зараз рік, тиждень, день. Вміти відповісти на питання типу «Коли птахи відлітають на південь», «Коли холодно і іде сніг», «в який день люди не ходять на роботу», «В яку пору року листя жовтіє» …
3. Розказати назви всіх оточуючих її предметів: меблі, посуд, одяг, побутові та електроприлади, рослин, тварин, явищ природи, назви улюблених мультфільмів, казок, книжок, імена улюблених героїв.
4. Вміти прочитати (можна по складам) невеликий, простий текст з декількох речень.
5. Бути в змозі написати або скопіювати просту фразу, наприклад, «він їв суп»
6. Прямий і зворотний відлік в межах 20.
7. Вміти складати і віднімати числа в межах 10.
8. Володіти навичками узагальнення (в картинках вибрати що об’єднує …), виключення з ряду.
10. Знаходити схожість і відмінності між предметами.
11. Вміти скласти розповідь за картинкою або за серією картинок.
12. Знати основні геометричні фігури – коло, овал, прямокутник, трикутник, квадрат, вміти їх намалювати.
13. Запам’ятати 5-7 слів з 10 чітко названих.
14. Вміти розповісти напам’ять невеликий вірш
15. Вміти відповісти на питання: що буває раніше – обід чи вечеря, хто більший – корова або коза, у корови дитинча теля, а у коня …
16. Знати 10-12 основних кольорів.
17. Вміти намалювати фігуру людини з усіма основними частинами тіла.
18. Слухати казку і переказати ключові події.
19. Утримувати увагу на заданому виді діяльності 10 хв.
20. Розуміти що таке школа, чим там займаються і навіщо туди ходять.
21. Вміти визначати напрямок: вперед, назад, направо, наліво, вгору, вниз.
22. Уважно слухати і виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;
23. Може самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, який сприймається зором.
Фізіологічні показники:
1. Зміна не менше 5 молочних зубів на корінні.
2. Дістає рукою через верхівку до верхньої частини протилежного вуха (Філліпінський тест).
3. Якщо дитина стоїть боком проявляється прогин хребта в попереку.
4. Яскраво проявляються суглоби на пальцях і колінах.
5. Вміє кидати і ловити м’яч.
6. Вміє зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, блискавки – це ознака розвитку дрібної моторики.
7. При рукостисканні – її великий палець вгорі.
8. Скачок в зрості.
9. Може повторити прості пальчикові ігри (наприклад, по столу переминати пальцями, зробити пальцями «перемога» і т. д.)
Практичний психолог
Що потрібно знати про гіперактивність
Гіперактивність, це не особливості темпераменту чи характеру дитини, не наслідок виховного процесу батьків, а медичний діагноз! Тому батьків треба сприймати не як першопричину «поганої» поведінки дитини, а спробувати зробити їх союзниками і разом, об’єднавши зусилля, допомогти дитині адаптуватися в колективі та здобувати знання.
1. Педагогам було б корисно знати ознаки синдрому дефіциту уваги, адже це ключ до розуміння малечі. Вчителі мають орієнтуватися в особливостях сприймання, уваги, пам’яті гіперактивних дітей, щоб у якомога доступнішій формі організувати розумову діяльність.
2. Дитина з гіперактивністю повинна завжди бути «на виду». Краще, якщо основне місце сидіння в класі буде в центральному ряді, за першою партою або навпроти стола вчительки.Так педагог може максимально стримувати увагу дитини, а для дитини це можливість швидко звернутися по допомогу в разі виникнення труднощів.
3. Завдання, які даються гіперактивній дитині, мають свої особливості. Так, намагайтеся давати завдання які, відповідають рівню знань дитини. Оскільки дуже легке чи дуже складне завдання – це привід для швидкого переключення уваги, яку й так тяжко втримати. Наступна особливість – на певний окремий відрізок часу давайте виконувати лише одне завдання, якомога чіткіше проговоривши умову й використовуючи якомога менше слів. І останнє, якщо завдання, яке треба виконати, досить велике, допоможіть малечі розбити його на окремі частини та контролюйте виконання кожної.
4.Зведіть до мінімуму відволікаючі фактори навколо місця, де сидить дитина. Тут не повинно бути картин, годинника, дитячих виробів і т.д.
5.Режим дня і план заняття повинні бути якомога більше передбачувані для дитини. Обов’язково організовуйте фізкультхвилинки, де є можливість порухатися та скинути напругу. Намагайтесь використовувати елементи гри і змагання під час занять.
6. Направляйте енергію гіперактивних дітей у корисне русло.Тобто давайте завдання, де можна проявити активність і після чого можна заслужити похвалу за це. Наприклад, роздати зошити чи картки, вимити дошку, намочити губку, полити квіти й т.д.
7. Створюйте ситуації, у яких гіперактивна дитина може стати експертом. Це дуже гарно вплине на формування самооцінки дитини та на сприйняття її в класі. Адже зазвичай, у силу своїх особливостей, такі діти стають «крайніми» у всіляких конфліктних ситуаціях, а тому завжди отримують догани.
8. І останнє, пам’ятайте, такі дисциплінарні заходи, як покарання, смикання, окрики, погрози, принижування, не покращать поведінки дитини. Швидше за все ви досягнете протилежного результату. Тому намагайтесь ігнорувати негативні моменти й заохочувати позитивні та частіше хвалити гіпердинамічних діток. Корекція їхньої поведінки зазвичай здійснюється за допомогою медикаментозних і психологічних корекційних програм.
15 найбільш дієвих стратегій поведінки,
які допоможуть сформувати в дитини адекватну самооцінку
1. Правильно хвалити. Це значить хвалити не просто одним словом, а описувати те, що ви бачите, і бажано через призму власних почуттів. Наприклад, фраза «Мені подобається, як ти намалював цього слоника – у нього такий довгий хобот і великі вушка, як у справжнього…» - суттєво відрізняється від фраз «Молодець!» чи «Гарно намальовано!» тим, що в першому випадку ви показуєте своє ставлення до роботи дитини, за допомогою якого дитина більше про себе дізнається, а в другому випадку ви просто констатуєте факт. Хваліть дитину не лише наодинці, а й у присутності інших членів сім’ї. Краще хвалити за зусилля, а не за результат, наприклад, «Тобі, мабуть, було не просто дати погратися своєю новою машинкою. Це було дуже щедро з твого боку».
2. Визнавати право власності дитини та питати дозволу, якщо берете її речі. Якщо ви хочете, щоб дитина вас поважала, не брала речей, важливих для вас, не спитавши, то виховуйте цю рису своїм же прикладом. Таким чином ви демонструєте повагу до доньки чи сина та визнаєте право на власний простір, що позитивно впливає на самооцінку.
3. Давати вибір і можливість брати на себе відповідальність.Якщо ви даєте можливість малечі обирати, то визнаєте її право на власну думку, що безумовно формує самооцінку. Хоча дитина й потребує контролю, встановлення меж, але ще більше їй потрібен життєвий простір, де можна навчитися керувати власними бажаннями та потребами.
4. Привчати до самостійності. Коли ви дозволяєте дитині все більше справ робити самостійно, то показуєте, що сприймаєте її як особистість, яка сама здатна впоратись. Ви демонструєте їй свою впевненість. А якщо в дитини ще й вийшло зробити щось без допомоги дорослого, похвала, яка слідує після цього, ще раз доведе, що дитина справді варта багато чого.
5. Питайте поради. Якщо значимий дорослий, який сприймається дитиною всезнаючим і всемогутнім, питає в неї поради, яка стосується його самого, наприклад, «Яку ручку обрати?», чи сім’ї взагалі: «До бабусі поїдемо в п’ятницю чи суботу?», то власна значимість у малечі збільшується в рази.
6. Говоріть про почуття. Відомий психолог В.Оклендер сказала: «Емоції дитини формують саму її суть, саме її існування. Коли її почуття не мають цінності, вона сама не має цінності». Отже, коли ми говоримо про свої почуття і вчимо дитину говорити про свої, вона відчуває себе прийнятою нами і є безумовно психічно здоровішою, адже негативі почуття не накопичуються.
7. Будьте чесними. Є багато ситуацій, коли ми розуміємо, що, сказавши дитині правду, істерики не уникнеш. Саме тому батьки часто брешуть і подають не зовсім здоровий приклад побудови стосунків з людьми. Якщо негативні емоції є, то краще, щоб дитина їх виразила одразу, оскільки, коли дізнається правду, крім того, що істерика буде сильнішою, ви ще можете втратити довіру. Згодом дитина зрозуміє, що батьки, говорячи правду, сприймають її як особистість, із якою можна багато чого обговорити, а не ховатися на неправдивими реченнями. Це безумовно впливає на самооцінку малечі.
8. Давайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу в пізнанні світу, в цікавості. Безкінечні «ні» та «не можна» лише демонструють дитині, що вона багато чого в світі не варта, а тому краще й не пробувати.
9. Сприймайте дитину всерйоз і рахуйтеся з її бажаннями та потребами. Адже дитина сама знає, коли вона голодна чи коли їй холодно.
10. Адекватно реагуйте на невдачу. Намагайтеся ніколи не сварити дитину, якщо в неї щось не вийшло, не пригадувати свої настанови типу “я ж казала, не треба лізти“, “чому ти мене не послухав?“, не нав’язувати малечі почуття провини типу “про що ти думав?“, “тепер ти не зможеш гратися іграшкою, ти її зламав“. Ви, звичайно, можете допомогти дитині зрозуміти причини, через які щось не вийшло, але не дорікайте. І найголовніше – акцентуйте увагу не на невдачі, яка трапилась, а на способі виходу з неї.
11. Не порівнюйте дитину ні з ким.Так ви можете принизити значимість малюка, особливо якщо він виявляється "гіршим" за когось. Порівняння може бути корисним лише в одному випадку – коли ви пригадуєте дитині її власні щаблі, де вона чогось досягла чи не досягла.
12. Не принижуйте, не вдавайтесь до фізичного та психічного насилля, не ображайте та не висміюйте. Усе це шлях до формування заниженої самооцінки дитини.
13. Ніколи не критикуйте особистість, а якщо дитина і вчинила не зовсім добре, то звертайте увагу лише на дії.Тобто замість фрази «ти – ледачий», можна сказати «ти лінуєшся зробити…». Робіть лише конкретні зауваження, не починаючи фрази типу «ти завжди…», «ти ніколи…».
14. Проявляйте свою любов усіма доступними вам способами.
15. Будьте для дитини гарним прикладом. Достатньо висока думка про себе, упевненість у своїх силах, дії відповідно до власних інтересів – усе це аж ніяк не зашкодить дитячій самооцінці.
Практичний психолог
